На початку 1970-х років Харківське машинобудівне конструкторське бюро (далі — просто ХКБМ) за власною ініціативою провело серію досліджень у формі попередніх проєктів щодо глибокої модернізації серійного танка Т-64А. У результаті в 1973 році було завершено технічний проєкт танка Т-64А-2М під керівництвом першого заступника головного конструктора ХКБМ М. А. Шоміна. У проєкті нового танка було всебічно опрацьовано шляхи подальшого підвищення вогневої потужності, захищеності та мобільності порівняно з серійним Т-64А.
Танк Т-64Б увібрав принципово нові конструкторські рішення. Уперше була розроблена автоматизована система керування вогнем, що включала приціл із лазерним далекоміром, балістичний обчислювач із датчиками вхідних даних та комплекс керованого озброєння. Партію дослідних машин, оснащених системою «Кобра», було виготовлено у 1973 році, ще до завершення випробувань. На той час система була далекою від досконалості (57 пусків, 30 влучань, 14 відмов, 13 промахів). У робочий стан її довели в 1977 році, коли розпочалося її серійне виробництво для встановлення на танк Т-64Б («Об’єкт 447А»).
Система керування вогнем 1А33, встановлена на танках Т-64Б, призначена для забезпечення ефективної стрільби з гармати та спареного з нею кулемета по ворожих танках та інших броньованих цілях, що рухаються зі швидкістю до 75 км/год, а також по малорозмірних цілях і живій силі противника. Вона дає змогу вести точний вогонь як з місця, так і в русі на швидкостях до 30 км/год, на дальностях, ефективних для гармати та кулеметного озброєння танка, як при стрільбі через приціл-далекомір за умови прямої видимості, так і з закритих позицій. Система 1А33 разом із комплексом керованого озброєння 9К112-1, встановленим на Т-64Б, забезпечує можливість стрільби керованими снарядами з гармати танка.
Система керування вогнем 1А33 включає прицільний комплекс 1А34, стабілізатор озброєння 2Е26М та комплект датчиків вхідних даних. Прицільний комплекс 1А34 складається з лазерного прицілу-далекоміра, супровідного пристрою 1Г42 з його електронним блоком, блоку дозволу стрільби 1Г43 та танкового балістичного обчислювача 1В517. До датчиків вхідних даних належать: анемометр 1Б11, датчик нахилу 1Б14, датчик швидкості танка та датчик кута курсу. Обладнання системи керування вогнем встановлено у бойовому відділенні танка та частково в корпусі. Під час роботи зі системою керування вогнем передбачено один основний режим та п’ять аварійних резервних режимів, які використовуються у разі відмови компонентів або блоків системи.
Для спостереження за полем бою командир танка оснащений — окрім одноразових призматичних приладів — комбінованим (денно/нічним) перископічним бінокулярним приладом ТКН-3В, який забезпечує 5× збільшення в денному каналі та 4,2× — у нічному каналі, що працює разом із інфрачервоним підсвітлювачем. Максимальна дальність розпізнавання цілей із підсвітлювачем становить до 400 метрів. Командир має можливість передавати наведення на виявлені ним цілі навіднику.
У 1975 році танк Т-64Б, оснащений системою керування вогнем 1А33, пройшов розширені випробування, зокрема в жорстких зимових умовах. Ефективність системи була оцінена високо; однак виникли кілька відмов. Найбільш «неприємною» та незрозумілою несправністю була відмова системи дозволу на стрільбу при температурах близько –50°C. Негайно після завершення випробувань танк було відправлено на полігон для подальшого дослідження. Комісії було доручено без зволікання прибути на полігон, провести місячну серію випробувань у кліматичних камерах, визначити причину несправності та встановити необхідні доопрацювання. Протягом двох днів у кліматичних камерах було проведено аналіз схемного рішення системи та вимірювання компонентів системи керування вогнем. Причина несправності залишалася невідомою, проте проблему було усунуто.
Комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра», так само як і система керування вогнем 1А33, призначений для забезпечення ефективної стрільби з гармати по танках та інших броньованих цілях, що рухаються зі швидкістю до 75 км/год, а також по малорозмірних цілях як з місця, так і в русі, при швидкості танка до 30 км/год, на дальностях від 500 до 4000 метрів за умови, що навідник має пряму видимість цілі через приціл-далекомір і супровідний пристрій. До складу комплексу 9К112 входять керований снаряд 9М112, блок керувальних кіл 9В387, комплект 9І36 та наземна апаратура керування 9С461. Обладнання комплексу керованого озброєння встановлене у бойовому відділенні танка у вигляді окремих змінних модулів. Політ керованого снаряда 9М112 контролюється за допомогою радіокомандної лінії. Апаратура керування 9С461 має п’ять частотних каналів і два коди керувальних сигналів. Зворотний зв’язок від снаряда до апаратури керування танка забезпечується автоматично за допомогою модульованого джерела світла (випромінювача), встановленого на борту снаряда. Снаряд складається з двох секцій, які розміщуються в лотках автомата заряджання та з’єднуються між собою в лотку під час досилання в казенну частину гармати. Снаряд обладнаний серпоподібними крилами, що розкриваються після виходу з каналу ствола, створюючи підйомну силу та забезпечуючи обертання навколо поздовжньої осі в польоті. Рульові поверхні снаряда виконують функції органів керування під час польоту.
Комплекс 9К112 дає змогу танковій роті вести одночасний вогонь по цілях, розташованих на близькій відстані одна від одної, зокрема здійснювати одночасну стрільбу з двох танків по одній цілі, за умови, що інтервал між танками по фронту становить щонайменше 30 метрів і що радіокомандні лінії працюють на різних частотних каналах та з різними кодами керування.
Система «Кобра» також могла ефективно застосовуватися проти повітряних цілей, але для цього потрібне було своєчасне зовнішнє цілевказання. Наприклад, щоб уразити вертоліт на відстані 4 км, що летів зі швидкістю до 300 км/год на висотах до 500 м, відповідне цілевказання необхідно було отримати, коли вертоліт ще перебував на дистанції 5 км. Зокрема, у 1979 році на Гороховецькому полігоні проводилися випробування щодо застосування системи «Кобра» проти вертольотів, які дали позитивні результати.
Однією з проблем комплексу керованого озброєння «Кобра» була хмара пилу, що виникала після пострілу та закривала навіднику огляд цілі. Початкову ідею застосування керованого снаряда без маршового двигуна, який мав викидатися за допомогою штангового виштовхувального заряду, було відкинуто — ударна хвиля від пострілу підіймала пил і не давала можливості коректно наводити снаряд. Однак утворення пилу залишалося проблемою навіть під час використання маршового двигуна та малого виштовхувального заряду. Для повного усунення цієї проблеми та підвищення ефективності стрільби у 1978–79 роках було розроблено різні конструкції розсіювачів порохових газів для гармати. Існували варіанти з накручуваними розсіювачами газів, а також модифікації, інтегровані безпосередньо в конструкцію ствола.
Т-64Б став важливою віхою в розвитку нового покоління радянських танків, поєднуючи підвищений рівень броньового захисту, автоматизовану систему керування вогнем та комплекс керованого озброєння «Кобра». Випробування підтвердили ефективність цих рішень, а усунення виявлених недоліків забезпечило надійність у бойових умовах. Цей танк не лише підвищив вогневу потужність і захищеність підрозділів, а й заклав технологічну основу для майбутніх розробок у конструюванні танків. Перші танки Т-64Б у 2000-х роках були або списані, або збережені як музейні експонати.
